Унікальне урочище "Монастирище" На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище" площею 15.3 га. В цьому місці р. Інгул прорізає гранітний щит і утворює крутий каньон, посеред якого знаходиться велика скеля, що розділяє русло річки на дві частини, старе русло та інші існуючі. Скеля в плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю вздовж русла річки. Висота скелі 13м, з трьох боків має прямовисні стіни, а з четвертого – пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі з її південно-західного боку лежать окремі брили, що впали з вершини. На вершині знаходиться ще кілька брил значних розмірів. Серед навколишніх відкритих степів Монастирище являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду, які широким поясом вкривають лівий прорізаний яругами берег, тут збереглося трохи соснового лісуна правобережжі. Знаючи це, неважко уявити, що й у козацькі часи це "святе" місце не пустувало. Глухий відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей самою природою створений опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць. Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення саботинівської та черняхівської культури. Серед місцевих жителів названих сіл відомо кілька легенд, пов"язаних з урочищем. Події в них датуються серединою ХІХ ст.., періодом кріпацтва та колонізації центрально-українських земель російською імперією. Коротко про зміст цих легенд. Місцевим паном Требинським на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище. Старожили також згадують, що коли біля села Березівки (сусіднього) будували церкву, то збиралися розпочати і будівництво монастиря біля с.Завтурове, звідси й назва Монастирище. У народній пам"яті назва урочища пов"язується з подіями досить недавніми. Але, якщо взяти до уваги, що це місце взагалі не придатне для будівництва, то скоріше всього назва Монастирище, як місце усамітнення, походить з більш давніх часів і корені цієї назви ховаються в глибині віків. У зв"язку з цим дозволими висловити припущення, що корені деяких з цих легенд сягають язичницьких часів (уличів, яких дослідники локалізують на Інгулі, та антів (черняхівське поселення), звертає на себе увагу те, що в легендах мова іде про ізоляцію жінок, які або відмовилися брати шлюб, або ж здійснили гріх перелюбства. Саме цей мотив є основним у поширених на Україні легендах про Дівич-гору. Ці легенди пов"язують з язичницьким минулим слов"ян, коли вагітних жінок, або тих хто довгий час не могли завагітніти, ізолювали на певний час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де на певний час усамітнювались вагітні жінки. Крім того, тут і нині мешкає степова гадюка-символ оберегу та плодючості у багатьох народів, у тому числі і слов"ян. Урочище і нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, шпориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати – й- мачуха та інші. Пізніше у християнського населення, що проживало поблизу Монастирища, ставлення до урочища могло змінитися з позитивного на негативне, з місця благого на місце прокляте. І відповідно легендарні майбутні матері перетворилися на черниць-грішниць. Минуле з його нерозгаданими таємницями і забутими істинами не так просто відкриває їх нам, раціональним людям ХХІ-го століття. Хоча надія на це не полишає себе. Клопотання про створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення було подано ще у 1999 році районним товариством охорони природи. Територія заказника займає стрімкі схили каньйону р. Інгул і прилеглі плакорні ділянки. Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини - надовго лишаються в пам"яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам"яних брил. На стрімких схилах річки на щебенистих грунтах виявлені петрофітні степові ценози. Привертають увагу жовті зірочки очитку їдкого, жовті голівки цмину піскового і рожеві суцвіття чебрецю двовидного. В розщілинах каміння зустрічається авринія скельна і очиток Борисової. Ранньою весною великі куртини утворює рідкісний червонокнижний вид – сон чорніючий. Тут можна побачити деякі рідкісні для області види: навесні – гіацинти блідий з блакитними квіточками, зібраними у витягнуте суцвіття; влітку – куртини гоніолімону Бестера, а також рідкісний реліктовий вид – ефедру двоколискову. Слід відмітити на гранітних схилах великі популяції тюльпану південнобузького. Це – єдине місце Кіровоградщини, де знайдені рябчик руський та причорноморський ендемік голонасінник одеський, які занесені до Червоної книги України. На стрімких схилах з виходами гранітів ( в основному на правому березі р.Інгул) зустрічаються густі зарості чагарників і невисоких дерев, в яких переважає клен татарський. Тут можна побачити різноманітні види чагарників – свидину, калину-гордовину , а також малопоширені види – кизильник чорноплідний, мигдаль степовий та вишню степову. Степові ценози на прилеглих плакорних ділянках представлені в основному типчаково-ковиловими степами. Крім ковили волосистої, тут зростають ковили Лессінга та пірчаста (всі 3 види занесені до Червоної книги України). Серед різнотрав"я виділяється своїми темно-синіми квітами шавлія степова, поруч ростуть льон австрійський з бузково-голубими квітами, молочай Сегієрів, волошка рейнська. Слід відмітити характерні степові рослини, як кринетарія волохата, горлянка хінська, чабрець Маршалів. В заказнику зростає ряд видів, властивих південному варіанту степів, які в області трапляються рідко. Це такі види , як цінна лікарська ефедра двоколодкова, громовик великощетинистий, гвоздика Андржійовського, це мешканці південних степів на північній границі ареалу. По днищу ріки переважають ценози осоки гострої, зустрічаються куртини очеретянки звичайної і комишу лісового. По берегах р. Інгул слід відмітити високі зарості очерету звичайного з окремими куртинами схеноплекту озерного. Поруч з типовими лучно-болотними видами тут виявлені і малопоширені в даному регіоні такі види, як валеріана висока і комишівник звичайний. Привертає увагу різноманітний твариний світ заказника.На ділянках цілинного степу мешкають різні птахи – жайворонки чубатий, малий та степовий, щеврик польовий, боривітер звичайний, ворона сіра, чекан луговий, а серед безхребетних домінують прямокрилі, дикі бджолині і трав"яні клопи. На кам"янистих схилах з заростями чагарників відмічені: з птахів – сорокопуди жулан та чорнолобий, мухоловка сіра, горобець польовий, камінка лиса, зозуля звичайна, соловейко східний, з плазунів зустрічаються два види ящірок (прудка та зелена), а також вуж звичайний та гадюка степова – вид, що занесений до Червоної книги України. В заплаві можна зустріти лелеку білого, різні види жаб, вужа водяного, черепаху болотяну; в заростях прибережно-водної рослинності мешкають бабки. Заказник "Монастирище" – це один з найцінніших своєрідних природних комплексів Кіровоградщини, унікальна ділянка її природи, оригінальна мальовничістю та різноманітністю рельєфу. На цьому цінному природному комплексі дуже багаті флора і фауна. Тому в заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини. Словом все те, що знищуватиме флору і фауну заказника. Дозволяється проведення масових та поодиноких екскурсій, походів, фотографування місцевості, а також використовувати право на загальне водокористування. Тож усі, хто бажає, відвідайте Монастирище, щоб на власні очі переконатися у красі цього дарунка природи. Інгульські крутосхили Ландшафтний заказник "Інгульські крутосхили" знаходиться в Устинівському районі в околицях с.Олександрівки. Територія площею 15 га являє собою лівий стрімкий берег р.Інгул . Своєрідності ділянці надають різноманітні кам"яні відслонення, місцями у вигляді гранітних скель. В рослинному покриві заказника переважає степова рослинність. На верхніх, прилеглих до стрімкого схилу ділянках із щебенистими грунтами збереглися угруповання різнотравно-типчакових степів. Серед різнотрав"я переважає полин австрійський, зустрічаються чебрець молдавський, шавлії поникла та дібровна, цмин піщаний та багато інших степових видів. Розсіяно зустрічається карагана кущова. В цих умовах зростають два види з Червоної книги України – півники понтичні та ковила волосиста, а також малопоширені в регіоні види – ефедра двоколодкова та осока блискуча. Нижче по схилу трапляються більш мезофітні угруповання. Тут переважають угруповання келерії гребінчастої, участь типчаку зменшується. На окремих ділянках спів домінантом виступає перлівка трансільванська. Серед видів різнотрав"я характерними є гострокільник волохатий, дивина темна, пижмо звичайне, козельці подільські. Зростає тут і сон чорніючий (Червона книга України) та малопоширений в регіоні вид – конюшина дніпровська. Невеликими плямами по схилу зустрічаються угруповання стоколосу берегового, які є флористично біднішими. Наявність значної кількості відслонень обумовила значний розвиток петрофітного рослинного комплексу. Численною тут є ауринія скельна та ендемік придніпровської височини – очиток Борисової. На уступах щільними смугами зростає ефедра двоколодкова. Є на ділянці також лісова та чагарникова рослинність. Вона розміщується в розпадках по схилу та займає нижні частини схилу. Серед дерев переважає клен татарський, поодиноко зростають дуб, яблуня лісова. Склад кущів відрізняється різноманітністю. Тут виявлені бруслина європейська, терен, жостір, в меншій кількості калина-гордовина, шипшина горенківська – рідкісна невелика шипшинка без колючок. На узліссях трапляються спірея звіробоєлиста та мигдаль степовий. Вузькою смугою вздовж русла Інгулу розміщена прибережно-водна рослинність. Її формують угруповання лепешняку великого, їжачої голівки прямої, розсіяно зростають вех широколистий, паслін солодко-гіркий. Фауна не відрізняється особливим різноманіттям, але є типовою для прирічкових схилів північної частини Степу Правобережної України. Із ссавців на ділянці постійно тримається заєць сірий, а відвідують її спорадично лисиця звичайна і козуля європейська. Фоновими видами птахів тут є просянка, щиглик, сорокопуд-жулан, кам"янка звичайна. В невеликій кількості зустрічається припутень, а ближче до села – шпак звичайний. В верхній частині схилу часто перебувають жайворонок польовий, значно рідше – чубатий. Над схилами часто пролітає, полюючи, боривітер звичайний. В смузі високотравної прибережної рослинності зустрічаються курочка водяна та очеретянка велика. Плазуни представлені двома видами, з яких численною є ящірка прудка, а рідкісною – ящірка зелена. "Ганно-Леонтовицька" ботанічна пам"ятка природи, що в Устинівському районі, містить численну популяцію гвоздики при бузької. Гвоздики вкривають плоскі верхівки кам"яних брил, утворюючи "подушечки", вишиті рожевими квітками. В цих же екологічних умовах зростає ще один ендемік Придніпровської височини – очиток Борисової. Квітує і плодоносить на стрімкому схилі малопоширена в регіоні ефедра двоколодкова, поодиноко зростає і сон чорніючий, занесений до Червоної книги України. Загалом пам"ятка природи репрезентує рідкісні і типові петрофітні угруповання. Більш зволожені ділянки вздовж русла річки займають гідрофільні угруповання з переважанням очерету. Зростають тут також гідрофільні ліани. Пам"ятка – красивий куточок нашої землі. Річка Інгул тут робить мальовничий вигин, перерізає кристалічний щит з пласкими кам"яними брилами вздовж русла та стрімким схилом над ним. Пам"ятка природи "Ковалівська" (Устинівський район), - ділянка високого берега водосховища по р. Березівка має місцезростання вишні степової, белевалії сарматської, гострокільника волосистого, астрагалу австрійського. Великі популяції утворює тут цибуля круглоголова, зберігається також генофонд лікарських рослин. В верхів"ях однієї з балок системи річки Березівка, неподалік сіл Криничного та Березо ватки Устинівського району є став. Через особливості грунтів вода в ньому трохи солона. Місцеві жителі тому і називають його Солоне озеро. "Солоноозерне" – таку назву отримало і створене тут заповідне урочище площею 31.5 га. Спроба заліснити балку завершилася тим, що на деяких місцях залишились пригнічені розріджені посадки дуба та ясена, під якими зберігся гурт степових видів. Проте ці посадки дають можливість гніздитися численним птахам. Тут же тримаються і обачливі заєць сірий та козуля європейська. Пересічний спостерігач може і не відмітити, наскільки різняться умови в межах однієї балки в залежності від того, чи "дивиться" схил на південь, чи на північ, його крутизни та висоти. Проте дуже добре відчувають це рослини. Верхні частини південних схилів – немов відкриті долоні, радісно простягнуті до поцілунків сонця. Зате вологи їм дістається найменше. Але це влаштовує ковилу, яка простягла тут свої сріблясті пасма. Спускаємося нижче по схилу. Посухостійкі типчаково-ковилові угруповання змінило квітуче різнотрав"я. Тут одне з найбільших відомих в області місць зростання волошки східної, що жовтими ліхтариками сяє крізь зелень трав. Постійними мешканцями степового різнотрав"я є шавлія дібровна, залізняк колючий. Світлими очима дивиться на світ льон шорсткий. На початку травня запалюють свої яскраво-жовті пелюстки-сонечка квіти горицвіту. Досить рідкісні види – шипшину найболючішу, півники солелюбні знайдемо ми, спустившись до нижньої частини схилу. А самий низ балки, де сльозиться вода з солоного озера до річки, захопили болотні угруповання під головуванням очерету. Тримаються біля водотоку птахи – чекан дуговий, плиска жовта, очеретянки великі. Північний схил, обділений увагою та пестощами сонця, виглядає більш похмуро. Темно-зелений фон створюють злаки – стоколос береговий, пирій повзучий. Численні тут представники родини бобових – в"язіль барвистий, чина бульбиста та інші. Садківський степ- унікальна для області ділянка плакорного степу, поблизу с.Садки .Степова ділянка площею понад 200 га, яка раніше використовувалася як аеродром. Зараз цей степ використовується як пасовище. Рослинний покрив ділянки помітно трансформований випасанням. Тут переважають різнотравнотипчакові угрупування з невеликими проективним покриттям (60%) і висотою травостою (20см). В травостої висока участь деревію благородного. Незважаючи на значну трансформацію рослинного покриву, флористичне ядро типових степових видів тут представлене добре. Характерними видами цих угруповань є шавлії поникла, дібровна та ефіопська, залізняк бульбистий, гострокільник волосистий, мигдаль степовий. Виявлені тут і більш рідкісні степові види. Так, поодиноко відмічений астрагал шерстистоквітковий, занесений до Червоної книги України. В складі фауни хребетних тварин представлені ховрах плямистий, чисельність якого в останні роки різко скоротилася в області, звичайними є жайворонок польовий і жаба зелена. Тут збирають поживу зграї шпаків звичайних і чайок, поодинокі плиски жовті; періодично з"являються кібчики, що полюють на полівок. З великих ссавців цю ділянку степу вночі відвідують свиня дика, козуля європейська, лисиця звичайна та заєць сірий. Таким чином, Садківський степ є відносно збереженим та цінним як одна з нерозораних ділянок плакорних степів області. Якщо припинити нерегульований випас, степові екосистеми пос… Продолжение » |