Туризм зелений: Садиба “Над Інгулом під сосною”


07. ВідпочинокЗапрошуємо вас на відпочинок в Український степовий край, на півдні Кіровоградщини.

Садиба “Над Інгулом під сосною”.

Степовий край Центральної України, південь Кіровоградщини. Найближчі великі міста — Кіровоград -90 км, Кривий Ріг — 120 км, Миколаїв — 150 км.

З півночі на південь його перерізає водна артерія — річка Інгул. Вона хоч і невелика, але така необхідна людям у цих посушливих місцях. У середній течії Інгул має ширину біля 25 метрів, завглибшки 1,5 — 2,5 метри. Рослинність степова; багато рослин, таких, як горицвіт, тюльпани степові, занесено у Червону книгу.

На березі Інгулу розкинулося село, колись багате сільськогосподарським виробництвом, тепер багате своєю історією, також природою, місцями для відпочинку, для рибалки.

Садиба “Над Інгулом під сосною” розташована в шістдесяти метрах від річки. Пропонуємо вам для відпочинку окремий будинок, охайний, затишний. Краєвиди біля будинку мальовничі, привітні. На річці можна порибалити, просто помилуватися нею. На відстані 300 метрів від садиби знаходиться широкий, чистий,спокійний ставок — гарне місце для купання або просто для оздоровчого проведення часу на його березі. Зразу за хатою є неторкнутий тракторами окраєць природи, де можна прогулятися, поспостерігати за жайворонками, які злітають високо і стрімко падають вниз і знову злітають, знайти рідкісні рослини. Якщо пройтися від садиби метрів п'ятсот на захід, то вийдете на край села, де можна побачити, як над річкою випасають череду корів місцеві жителі. Також тут можна побачити залишки колишньої вулиці, “Свинячого хутора”. Звідки у нього така назва? Точно невідомо. Можливо, через свиноферму, яка стояла біля цієї вулиці до вісімдесятих років минулого століття(залишки від її фундаменту можна побачити і досі).

При бажанні можна за півтора кілометри відвідати ще два ставки — один знаходиться на південь від села, глибина у ньому сягає десяти метрів; інший на схід від села, неглибокий, але з мальовничими берегами, зарослими деревами. Ще один ставок знаходиться на відстані двох кілометрів на північний схід, у степах, де можна теж відпочити. Цих усіх місць можна легко досягнути на велосипедах, які у нас є.

Також при бажанні можна проїхатися вздовж річки на північ аж до сусіднього села по лівому березі Інгулу, перебратися по підвісній кладці на правий берег, завітати до фермера, який один живе у колишньому селі, а тепер хуторі, познайомитися з його способом господарювання. Потім проїхатися подивитися колишню зрошувальну систему, від якої залишився котлован накопичувального ставка. Недалеко звідти є чудовий гайок на березі річки, куди приїжджають відпочивати навіть із сусідніх населених пунктів. І, нарешті, повернутися додому по правому березі. До речі, міст через річку знаходиться поряд із садибою.

У селі є два магазини, де можна купити всі необхідні продукти, також одяг. Із адміністративних установ у селі є сільська рада. Також функціонує дев'ятирічна двоповерхова школа. Також традиційними для останніх років стали щотижневі базари у райцентрі, куди з'їжджаються продавці з усієї області. Відстань до райцентру — п'ятнадцять кілометрів. Багато для пішої подорожі, але є можливість поїхати автомобілем.

І це ще не всі принади, які ви можете побачити, відчути, почути, відвідавши нашу садибу. Запрошуємо Вас!

Переглянути фотографії будинку і села ви можете тут і тут

Наші контакти

Ми на карті

Устинівщина

07. ВідпочинокТуризм (від фр. tourisme), згідно короткого словника іншомовних слів за ред. проф.. Б.Е. Биховського, – це подорожі, які поєднують відпочинок з елементами спорту, загальноосвітніми або просвітницькими завданнями; туризм буває пішим, водним, гірським, лижним, велосипедним. На сьогодні є також такий туризм, як туризм зелений.

Що це за туризм? Це подорожі не по відомих історичних і культурних пам’ятках, не по містах чи по інших великих об’єктах, створених людиною. Це подорожі сільською місцевістю. Виник він в останні десятиріччя на противагу уже добре розвиненій індустрії „показного” туризму, де упор робиться на ефектність, зовнішність побаченого. У зеленому туризмі головне – це познайомитися з культурою, побутом, звичаями сільського населення. Ще одна особливість зеленого туризму – це те, що туристи не відірвані від самих господарів садиб. Вони проживають не у спеціалізованих готелях, а поряд із самими господарями, у їхніх же домівках. Це створює спокійну, довірливу обстановку, сприяє більш природному, глибшому пізнаванню життя людей кожної конкретної території.

Існує зараз уже цей вид туризму у найрізноманітніших регіонах: Західна Європа, Центральна Європа, Америка та ін. Створено управління зеленим туризмом у таких близьких до України країнах, як Польща, Румунія, та в ін. Досить розвинений такий відпочинок у Фінляндії. Перелік країн можна продовжувати без кінця.

В останні роки зелений туризм активно розвивається і в Україні, особливо у Західній та на узбережжях Чорного та Азовського морів. Але хочеться зазначити, що і у Центральній Україні є на що подивитися. Степ – це не порожня територія. У степу є своя флора і фауна, свої погодні умови, свій рельєф, свої, не схожі на інші, водойми. Особливість водойм Центральної України – це ціла мережа штучних ставків. Особливість природних умов спричинює, відповідно, і особливість занять місцевих жителів. Основне заняття сільських господарів – це вирощування зернових та соняшника. Також можна зустріти багато бджолярів, рибалок, ін. Усе це заслуговує на те, щоб на нього подивитися , подивитися зблизька, роздивитися у деталях, зрозуміти це життя.

Запрошуємо на Устинівщину!

Устинівщина – це південна частина Кіровоградської області. Промисловість тут розвинена не широко. Це сільський край, де збереглося чисте, не загазоване заводами та автомобілями повітря, де у кожній водоймі можна скупатися, не переживаючи про наслідки. Розкажемо про природні об’єкти, які можуть привабити людину з міста.

З півночі на південь у західній частині району протікає річка Інгул. Це найбільша водна артерія району, і найбільша притока такої відомої річки, як Південний Буг. Протікає Інгул через такі села, як Ганно-Леонтовичеве, Седнівку, Олександрівку (Бабанку), Ганно-Требинівку, Інгульське, Березівку. У річці водиться чимало риби. Тут можна порибалити, просто відпочити, милуючись чудовими краєвидами, насолоджуючись природною тишею, що переривається тільки щебетанням птахів. На річці можна зустріти такого птаха, як чорногуза, більше відомого як лелека, диких качок, гусей. Ще одна річка, яка протікає Устинівщиною, це Березівка, яка протікає через села Криничуватку, Криничне, через Устинівку та впадає в Інгул. Особливість цієї річки – вона менша за Інгул, але численні греблі, насипані у її руслі, створюють суцільні плеса повноводних ставків, від яких здається, що річка немала. Особливість місцевого рельєфу – це великі, по десять – двадцять метрів завглибшки та до сотні метрів завширшки балки. Їх тут велика кількість. Деякі навіть мають свої назви (наприклад, Орлова балка). На схилах балок можна зустріти рідкісні, занесені у Червону книгу рослини (наприклад, горицвіт).

Особлива, може, не дуже радісна, але ж куди від правди дітися, тема – це руїни колишніх колгоспних ферм, дитсадків, тракторних бригад, інших споруд.

Також, перебуваючи у місцевому середовищі, ви неодмінно познайомитеся з таким різним у різних людей їхнім стилем життя.

Ласкаво просимо до нас!
Велоподорож Тріскунове - Олянівка

07. ВідпочинокУ розповіді описано деякі деталі місцевості між селами Ганно - Леонтовичеве (Тріскунове по народному) Устинівського району Кіровоградської області і Олянівкою Бобринецького району. 2009 рік.

Я вирішив показати своїй дружині околиці свого рідного села. Вирушили ми вранці на північний захід, у сторону села Олянівка. На першій фотографії можна побачити поле за селом, яке відноситься до Устинівського району, на задньому плані поле відноситься уже до Бобринецького району.

За селомНа наступному фото - вид з лівого берега Інгул на правий на місце колишнього села, яке зникло десь у шістдесятих - сімдесятих роках, називалося, по моєму, Шевченкове. Від нього залишилося тільки кладовище, яке врізалося у поле.Колишнє село Шевченкове або Кіріяка (Киріяка чи Кирияка)

 

 

 

 

 


 

Далі дорога пролягала через межу Устинівського і Бобринецького районівМежа Устинівського і Бобринецького районів по лівому березі Інгулу

 

 

 

 

 

 

 

Олянівка зустріла нас руїнами колишньої колгоспної коров'ячої ферми

Руїни корівника 

 

 

 

 

 

Село на 2009 рік уже не існувало. Єдиним місцем роботи за радянських часів була ферма. Функціонувала десь до початку 2000-х років, потім, після закриття, її будівлі були зруйновані мисливцями за будівельним матеріалом. Сам я в Олянівці перед цим був приблизно у 1996 році. Тоді тут проживало до десяти жителів, було дві вулиці по декілька будинків на кожній. Сьогодні - одні бур'яни. Трагічне видовище. На наступному знімку видно залишки від колишнього магазину села

Колишній магазинДалі - вид на Степанівку через Інгул. Справа видно підвісну кладку. Як не дивно, стежка до кладки була. Сама кладка трохи підгнила, але перейти по ній можна було.Вид на Степанівку з Олянівки

 

 

 

 

 

Підвісна кладка з Олянівки до СтепанівкиІнгул перед підвісною кладкою села Олянівка 

 

 

 

 

 

На наступному фото - прекрасний  вид на Інгул з правого берега

Інгул, правий берегСтепанівка на кінець літа 2009 року ще існувала, у крайньому разі, ми бачили чоловіка, який виходив із хати, чули гавкіт собак. Та і гуси, які плавали біля підвісної кладки, свідчили про це.

Зворотний шлях правим берегом зайняв у нас більше і сил, і часу, ніж переїзд до Олянівки. Справа у тому, що дороги тут немає. Пройшовши вздовж Степанівки, ми спустилися до Сугоклеї, правої притоки Інгулу.

Зустріч Сугоклеї і Інгула 

 

 

 

 

 

Перейшовши через неї вбрід, попрямували вздовж Інгулу. Красиві місця!

Краса приінгульського краю 

 

 

 

 

 

Приклавши зусилля, ми таки дійшли до Борисівки, щоправда, не зайшли в неї, бо на відрізку Степанівка-Борисівка я проколов шину велосипеда, ми втомилися, і вирішили переправитися назад через Інгул через бродок.

Брід через Інгул, село Борисівка 

 

 

 

 

 

Тут ми зустріли  єдиний раз людей на своєму шляху. Це були, ймовірно, пастухи. Переправившись через річку, ми по накатаній дорозі вирушили назад у Ганно-Леонтовичеве.

Прийшли, хоч і втомлені, але під враженням від пройденого. Сумні враження від покинутих сіл, але гарні враження від знайомства з географією краю, з його природою!

Запрошуємо і вас пройти цей маршрут.

Унікальне урочище "Монастирище"

 На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище" площею 15.3 га.

В цьому місці р. Інгул прорізає гранітний щит і утворює крутий каньон, посеред якого знаходиться велика скеля, що розділяє русло річки на дві частини, старе русло та інші існуючі. Скеля в плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю вздовж русла річки. Висота скелі 13м, з трьох боків має прямовисні стіни, а з четвертого – пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі з її південно-західного боку лежать окремі брили, що впали з вершини. На вершині знаходиться ще кілька брил значних розмірів.

         Серед навколишніх відкритих степів Монастирище являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду, які широким поясом вкривають лівий прорізаний яругами берег, тут збереглося трохи соснового лісуна правобережжі. Знаючи це, неважко уявити, що й у козацькі часи це "святе" місце не пустувало. Глухий відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей самою природою створений опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць.

         Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення саботинівської та черняхівської культури.

         Серед місцевих жителів названих сіл відомо кілька легенд, пов"язаних з урочищем. Події в них датуються серединою ХІХ ст.., періодом кріпацтва та колонізації центрально-українських земель російською імперією.

         Коротко про зміст цих легенд.

Місцевим паном Требинським на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище.
 За іншою версією цієї легенди у дівчини від пана народилася дитина. Тому й заховалася від сорому перед людьми на скелі. Там і прожила самітня до смерті, бо дитина (хлопчик) померла ще маленькою. Люди ж зверталися до неї, як до ворожки та віщунки. А ще розповідають про печеру на тому острові, де сховані були давні скарби - чи то козацькі, чи то татарські. Вхід до неї десь згори на скелі прихований, а вихід знаходився під водою. Інша легенда розповідає, що ще за кріпацтва біля острова знаходилась каторга для жінок-черниць, котрі, перебуваючи в різних православних монастирях, не втрималися перед гріхом перелюбства. Нібито через те, що то був незвичайний монастир. І назвали це місце "Монастирище" з ненависті до тих черниць. В покарання за гріх черниць змушували цілий день носити пеленою землю на вершину скелі.

Старожили також згадують, що коли біля села Березівки (сусіднього) будували церкву, то збиралися розпочати і будівництво монастиря біля с.Завтурове, звідси й назва Монастирище.

У народній пам"яті назва урочища пов"язується з подіями досить недавніми. Але, якщо взяти до уваги, що це місце взагалі не придатне для будівництва, то скоріше всього назва Монастирище, як місце усамітнення, походить з більш давніх часів і корені цієї назви ховаються в глибині віків.

У зв"язку з цим дозволими висловити припущення, що корені деяких з цих легенд сягають язичницьких часів (уличів, яких дослідники локалізують на Інгулі, та антів (черняхівське поселення), звертає на себе увагу те, що в легендах мова іде про ізоляцію жінок, які або відмовилися брати шлюб, або ж здійснили гріх перелюбства.

Саме цей мотив є основним у поширених на Україні легендах про Дівич-гору. Ці легенди пов"язують з язичницьким минулим слов"ян, коли вагітних жінок, або тих хто довгий час не могли завагітніти, ізолювали на певний час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де на певний час усамітнювались вагітні жінки.

Крім того, тут і нині мешкає степова гадюка-символ оберегу та плодючості у багатьох народів, у тому числі і слов"ян.

Урочище і нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, шпориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати – й- мачуха та інші.

Пізніше у християнського населення, що проживало поблизу Монастирища, ставлення до урочища могло змінитися з позитивного на негативне, з місця благого на місце прокляте. І відповідно легендарні майбутні матері перетворилися на черниць-грішниць.

Минуле з його нерозгаданими таємницями і забутими істинами не так просто відкриває їх нам, раціональним людям ХХІ-го століття. Хоча надія на це не полишає себе.

Клопотання про створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення було подано ще у 1999 році районним товариством охорони природи.

Територія заказника займає стрімкі схили каньйону р. Інгул і прилеглі плакорні ділянки. Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини - надовго лишаються в пам"яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам"яних брил.

 На стрімких схилах річки на щебенистих грунтах виявлені петрофітні степові ценози. Привертають увагу жовті зірочки очитку їдкого, жовті голівки цмину піскового і рожеві суцвіття чебрецю двовидного. В розщілинах каміння зустрічається авринія скельна і очиток Борисової. Ранньою весною великі куртини утворює рідкісний червонокнижний вид – сон чорніючий. Тут можна побачити деякі рідкісні для області види: навесні – гіацинти блідий з блакитними квіточками, зібраними у витягнуте суцвіття; влітку – куртини гоніолімону Бестера, а також рідкісний реліктовий вид – ефедру двоколискову. Слід відмітити на гранітних схилах великі популяції тюльпану південнобузького. Це – єдине місце Кіровоградщини, де знайдені рябчик руський та причорноморський ендемік голонасінник одеський, які занесені до Червоної книги України.

 На стрімких схилах з виходами гранітів ( в основному на правому березі р.Інгул) зустрічаються густі зарості чагарників і невисоких дерев, в яких переважає клен татарський. Тут можна побачити різноманітні види чагарників – свидину, калину-гордовину , а також малопоширені види – кизильник чорноплідний, мигдаль степовий та вишню степову.

 Степові ценози на прилеглих плакорних ділянках представлені в основному типчаково-ковиловими степами. Крім ковили волосистої, тут зростають ковили Лессінга та пірчаста (всі 3 види занесені до Червоної книги України). Серед різнотрав"я виділяється своїми темно-синіми квітами шавлія степова, поруч ростуть льон австрійський з бузково-голубими квітами, молочай Сегієрів, волошка рейнська. Слід відмітити характерні степові рослини, як кринетарія волохата, горлянка хінська, чабрець Маршалів.

 В заказнику зростає ряд видів, властивих південному варіанту степів, які в області трапляються рідко. Це такі види , як цінна лікарська ефедра двоколодкова, громовик великощетинистий, гвоздика Андржійовського, це мешканці південних степів на північній границі ареалу.

 По днищу ріки переважають ценози осоки гострої, зустрічаються куртини очеретянки звичайної і комишу лісового. По берегах р. Інгул слід відмітити високі зарості очерету звичайного з окремими куртинами схеноплекту озерного. Поруч з типовими лучно-болотними видами тут виявлені і малопоширені в даному регіоні такі види, як валеріана висока і комишівник звичайний.

 Привертає увагу різноманітний твариний світ заказника.На ділянках цілинного степу мешкають різні птахи – жайворонки чубатий, малий та степовий, щеврик польовий, боривітер звичайний, ворона сіра, чекан луговий, а серед безхребетних домінують прямокрилі, дикі бджолині і трав"яні клопи.

 На кам"янистих схилах з заростями чагарників відмічені: з птахів – сорокопуди жулан та чорнолобий, мухоловка сіра, горобець польовий, камінка лиса, зозуля звичайна, соловейко східний, з плазунів зустрічаються два види ящірок (прудка та зелена), а також вуж звичайний та гадюка степова – вид, що занесений до Червоної книги України. В заплаві можна зустріти лелеку білого, різні види жаб, вужа водяного, черепаху болотяну; в заростях прибережно-водної рослинності мешкають бабки.

 Заказник "Монастирище" – це один з найцінніших своєрідних природних комплексів Кіровоградщини, унікальна ділянка її природи, оригінальна мальовничістю та різноманітністю рельєфу.

         На цьому цінному природному комплексі дуже багаті флора і фауна. Тому в заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини. Словом все те, що знищуватиме флору і фауну заказника. Дозволяється проведення масових та поодиноких екскурсій, походів, фотографування місцевості, а також використовувати право на загальне водокористування. Тож усі, хто бажає, відвідайте Монастирище, щоб на власні очі переконатися у красі цього дарунка природи.

 Інгульські крутосхили

 Ландшафтний заказник "Інгульські крутосхили" знаходиться в Устинівському районі в околицях с.Олександрівки. Територія площею 15 га являє собою лівий стрімкий берег р.Інгул . Своєрідності ділянці надають різноманітні кам"яні відслонення, місцями у вигляді гранітних скель.

 В рослинному покриві заказника переважає степова рослинність. На верхніх, прилеглих до стрімкого схилу ділянках із щебенистими грунтами збереглися угруповання різнотравно-типчакових степів. Серед різнотрав"я переважає полин австрійський, зустрічаються чебрець молдавський, шавлії поникла та дібровна, цмин піщаний та багато інших степових видів. Розсіяно зустрічається карагана кущова. В цих умовах зростають два види з Червоної книги України – півники понтичні та ковила волосиста, а також малопоширені в регіоні види – ефедра двоколодкова та осока блискуча.

 Нижче по схилу трапляються більш мезофітні угруповання. Тут переважають угруповання келерії гребінчастої, участь типчаку зменшується. На окремих ділянках спів домінантом виступає перлівка трансільванська. Серед видів різнотрав"я характерними є гострокільник волохатий, дивина темна, пижмо звичайне, козельці подільські. Зростає тут і сон чорніючий (Червона книга України) та малопоширений в регіоні вид – конюшина дніпровська. Невеликими плямами по схилу зустрічаються угруповання стоколосу берегового, які є флористично біднішими.

 Наявність значної кількості відслонень обумовила значний розвиток петрофітного рослинного комплексу. Численною тут є ауринія скельна та ендемік придніпровської височини – очиток Борисової. На уступах щільними смугами зростає ефедра двоколодкова.

 Є на ділянці також лісова та чагарникова рослинність. Вона розміщується в розпадках по схилу та займає нижні частини схилу. Серед дерев переважає клен татарський, поодиноко зростають дуб, яблуня лісова. Склад кущів відрізняється різноманітністю. Тут виявлені бруслина європейська, терен, жостір, в меншій кількості калина-гордовина, шипшина горенківська – рідкісна невелика шипшинка без колючок. На узліссях трапляються спірея звіробоєлиста та мигдаль степовий.

 Вузькою смугою вздовж русла Інгулу розміщена прибережно-водна рослинність. Її формують угруповання лепешняку великого, їжачої голівки прямої, розсіяно зростають вех широколистий, паслін солодко-гіркий.

 Фауна не відрізняється особливим різноманіттям, але є типовою для прирічкових схилів північної частини Степу Правобережної України. Із ссавців на ділянці постійно тримається заєць сірий, а відвідують її спорадично лисиця звичайна і козуля європейська. Фоновими видами птахів тут є просянка, щиглик, сорокопуд-жулан, кам"янка звичайна. В невеликій кількості зустрічається припутень, а ближче до села – шпак звичайний. В верхній частині схилу часто перебувають жайворонок польовий, значно рідше – чубатий. Над схилами часто пролітає, полюючи, боривітер звичайний. В смузі високотравної прибережної рослинності зустрічаються курочка водяна та очеретянка велика. Плазуни представлені двома видами, з яких численною є ящірка прудка, а рідкісною – ящірка зелена.

"Ганно-Леонтовицька" ботанічна пам"ятка природи, що в Устинівському районі, містить численну популяцію гвоздики при бузької. Гвоздики вкривають плоскі верхівки кам"яних брил, утворюючи "подушечки", вишиті рожевими квітками. В цих же екологічних умовах зростає ще один ендемік Придніпровської височини – очиток Борисової. Квітує і плодоносить на стрімкому схилі малопоширена в регіоні ефедра двоколодкова, поодиноко зростає і сон чорніючий, занесений до Червоної книги України. Загалом пам"ятка природи репрезентує рідкісні і типові петрофітні угруповання. Більш зволожені ділянки вздовж русла річки займають гідрофільні угруповання з переважанням очерету. Зростають тут також гідрофільні ліани. Пам"ятка – красивий куточок нашої землі. Річка Інгул тут робить мальовничий вигин, перерізає кристалічний щит з пласкими кам"яними брилами вздовж русла та стрімким схилом над ним.

Пам"ятка природи "Ковалівська" (Устинівський район), - ділянка високого берега водосховища по р. Березівка має місцезростання вишні степової, белевалії сарматської, гострокільника волосистого, астрагалу австрійського. Великі популяції утворює тут цибуля круглоголова, зберігається також генофонд лікарських рослин.

 В верхів"ях однієї з балок системи річки Березівка, неподалік сіл Криничного та Березо ватки Устинівського району є став. Через особливості грунтів вода в ньому трохи солона. Місцеві жителі тому і називають його Солоне озеро. "Солоноозерне" – таку назву отримало і створене тут заповідне урочище площею 31.5 га. Спроба заліснити балку завершилася тим, що на деяких місцях залишились пригнічені розріджені посадки дуба та ясена, під якими зберігся гурт степових видів. Проте ці посадки дають можливість гніздитися численним птахам. Тут же тримаються і обачливі заєць сірий та козуля європейська.

 Пересічний спостерігач може і не відмітити, наскільки різняться умови в межах однієї балки в залежності від того, чи "дивиться" схил на південь, чи на північ, його крутизни та висоти. Проте дуже добре відчувають це рослини. Верхні частини південних схилів – немов відкриті долоні, радісно простягнуті до поцілунків сонця. Зате вологи їм дістається найменше. Але це влаштовує ковилу, яка простягла тут свої сріблясті пасма.

 Спускаємося нижче по схилу. Посухостійкі типчаково-ковилові угруповання змінило квітуче різнотрав"я. Тут одне з найбільших відомих в області місць зростання волошки східної, що жовтими ліхтариками сяє крізь зелень трав. Постійними мешканцями степового різнотрав"я є шавлія дібровна, залізняк колючий. Світлими очима дивиться на світ льон шорсткий. На початку травня запалюють свої яскраво-жовті пелюстки-сонечка квіти горицвіту. Досить рідкісні види – шипшину найболючішу, півники солелюбні знайдемо ми, спустившись до нижньої частини схилу.

 А самий низ балки, де сльозиться вода з солоного озера до річки, захопили болотні угруповання під головуванням очерету. Тримаються біля водотоку птахи – чекан дуговий, плиска жовта, очеретянки великі.

 Північний схил, обділений увагою та пестощами сонця, виглядає більш похмуро. Темно-зелений фон створюють злаки – стоколос береговий, пирій повзучий. Численні тут представники родини бобових – в"язіль барвистий, чина бульбиста та інші.

Садківський степ- унікальна для області ділянка плакорного степу, поблизу с.Садки .Степова ділянка площею понад 200 га, яка раніше використовувалася як аеродром. Зараз цей степ використовується як пасовище.

 Рослинний покрив ділянки помітно трансформований випасанням. Тут переважають різнотравнотипчакові угрупування з невеликими проективним покриттям (60%) і висотою травостою (20см). В травостої висока участь деревію благородного. Незважаючи на значну трансформацію рослинного покриву, флористичне ядро типових степових видів тут представлене добре. Характерними видами цих угруповань є шавлії поникла, дібровна та ефіопська, залізняк бульбистий, гострокільник волосистий, мигдаль степовий. Виявлені тут і більш рідкісні степові види. Так, поодиноко відмічений астрагал шерстистоквітковий, занесений до Червоної книги України.

 В складі фауни хребетних тварин представлені ховрах плямистий, чисельність якого в останні роки різко скоротилася в області, звичайними є жайворонок польовий і жаба зелена. Тут збирають поживу зграї шпаків звичайних і чайок, поодинокі плиски жовті; періодично з"являються кібчики, що полюють на полівок. З великих ссавців цю ділянку степу вночі відвідують свиня дика, козуля європейська, лисиця звичайна та заєць сірий.

 Таким чином, Садківський степ є відносно збереженим та цінним як одна з нерозораних ділянок плакорних степів області. Якщо припинити нерегульований випас, степові екосистеми пос… Продолжение »

Бесплатный конструктор сайтов - uCoz